Зміни на фронті: пілот дронів 110-ї бригади з Буковини про те, як зникли танки

Нові реалії війни: розвідка з повітря на відстані до 40 кілометрів

Військовослужбовець 110-ї окремої механізованої бригади, відомий під позивним «Бєлий», займається повітряною розвідкою в глибокому тилу російських військ, на відстані до 40 кілометрів від лінії фронту. За його словами, сучасні безпілотні комплекси дозволяють українським силам завчасно виявляти ворожі підрозділи на підході до передніх рубежів, що значно підвищує безпеку піхоти. Водночас, розвідувальні групи є пріоритетними цілями для противника, який прагне знищити їх усіма доступними засобами. Віталій, учасник бойових дій з 2022 року, має досвід участі в операціях на Луганщині, Харківщині, під Бахмутом, Авдіївкою та Покровськом. Він поділився своїм досвідом із журналістами «Суспільне Чернівці».

Адаптація до технологічних викликів фронту

Сучасні реалії війни вимагають від військових постійного вдосконалення тактики дій, зокрема щодо маскування, вибору маршрутів пересування та швидкої зміни позицій. Ці заходи є критично важливими для забезпечення безпеки особового складу та успішного виконання бойових завдань. Віталій зазначає, що нині пересування автомобілем може бути більш ризикованим, ніж пішки. Рух пішки дає більше шансів вчасно почути ворожий дрон, знайти укриття та перечекати небезпеку. «Здивований, коли молоді хлопці запитують, чому вони мусять долати великі відстані пішки, а не машиною», – ділиться військовий. Він пояснює, що сучасні важкі дрони стали своєрідними «посильними», які доставляють необхідне, на відміну від минулого, коли багато речей доводилося переносити особисто.

На початку повномасштабного вторгнення російська бронетехніка часто наближалася до українських позицій, ведучи прямий обстріл. Зараз, за словами «Бєлого», танки рідше з’являються поблизу лінії зіткнення, оскільки самі стають легкою мішенню для безпілотників. «Я вже не пам’ятаю, коли востаннє бачив танк. Техніка добре ховається, бо будь-яке висування одразу призводить до її знищення», – констатує військовий.

Шлях до керування безпілотниками

Віталій приєднався до лав Збройних Сил України у 2022 році, розпочавши службу стрільцем. Згодом він познайомився з офіцером, який продемонстрував йому безпілотник Mavic. Маючи попередній досвід використання подібних цивільних дронів, Віталій разом з екіпажем розпочав виконання розвідувальних завдань. Спочатку не всі підтримували ідею використання дронів, але перші успішні результати привернули увагу, і до підрозділу почали надходити запити на обстеження ділянок, недоступних для інших безпілотників.

«Навчання з керування безпілотниками я проходив у 107-й бригаді територіальної оборони. Після переведення до 110-ї бригади, заступник командира запитав, хто має досвід роботи з дронами. Дізнавшись про наш досвід, мене направили до роти “Рупак”, яка тоді була ротою ударних безпілотних комплексів», – розповідає Віталій. Завдяки вдосконаленню обладнання, дальність польоту дронів, якими працював екіпаж, вдалося збільшити з трьох до семи кілометрів. Приблизно через вісім місяців роту було реорганізовано у батальйон, у структурі якого з’явилися окремі напрямки: ударні та важкі безпілотники, апарати літакового типу та розвідка за допомогою Mavic.

Глибока розвідка та протидія ворожим діям

Наразі підрозділ Віталія виконує завдання на Олександрівському напрямку, проводячи повітряну розвідку та моніторинг ситуації на лінії бойового зіткнення. «Ми працюємо не на передовій, а в глибині. Це дозволяє виявляти особовий склад противника, який рухається до наших позицій, і знищувати його ще на підході. Так нашим хлопцям на передньому краї значно легше, адже частина ворожих сил нейтралізується в тилу», – пояснює «Бєлий». За його словами, розвідувальні дрони здатні досягати відстані до 40 кілометрів у тилу російських військ, фіксуючи техніку та особовий склад противника, що дозволяє завчасно реагувати на загрози.

Однак, розвідувальні екіпажі самі постійно перебувають під загрозою. У разі виявлення їхніх позицій, російські військові застосовують FPV-дрони, артилерію та інші безпілотні засоби для їхнього знищення. «Піхотинець може витримати перебування в окопі три, а то й шість місяців завдяки маскуванню. Ми ж працюємо для його безпеки: виявляємо тих, хто наближається, і знищуємо їх, аби він мав більше шансів вижити. Однак, якщо виявлять розвідувальний екіпаж, наслідки можуть бути вкрай серйозними», – зазначає військовий.

«Бєлий» також розповів про методи проникнення російських військових на українські позиції. Вони часто використовують несприятливі погодні умови, такі як тумани та дощі, для прихованого наближення. Один з полонених, за словами Віталія, пройшов близько 22 кілометрів українською територією, пересуваючись між позиціями та ховаючись, перш ніж був виявлений. «Він пройшов між нашими позиціями, користуючись туманами та поганою погодою. Ховався у різних місцях, але зрештою невдало вийшов на мене. Ми його помітили завчасно і скористалися моментом, тому вдалося взяти його в полон», – ділиться спогадами Віталій. Розвідка також допомагає виявляти відволікальні маневри противника, коли ворожі сили імітують наступ на одній ділянці, аби перекинути основні сили на іншу.

П’ята зима на передовій: підтримка та спогади

Наближення п’ятої зими на фронті для «Бєлого» ставить перед ним складні психологічні виклики. Найбільшою підтримкою для нього є родина, близькі друзі та родичі. «Психологічно дуже важко це витримувати, але родина підтримує мене. Також підтримують близькі друзі та родичі. Колись друзів було більше, але дехто сказав, що це не їхня війна. Після таких слів я вже не вважаю їх друзями», – зізнається Віталій.

За час служби він став свідком того, як люди втрачали домівки та змушені були залишати місця, де прожили багато років. Військовий пригадує літню жінку, яку шість разів евакуювали із зони бойових дій, але вона поверталася через відсутність житла в інших місцях. «Я кажу їй: “Вас тут уб’ють. Зараз щось прилетить — і все”. Ми її вивозили, а вона поверталася. І так кілька разів. Зрештою, коли ми вже вийшли, не знаю, чи її знову евакуювали. Подальшої її долі не знаю, але ми дуже з нею намучилися», – розповідає військовий.

Окрема увага приділяється долям аграріїв, які втратили господарства та результати багаторічної праці. Особливо шкода йому тих, хто розвивав власну справу, але через бойові дії більше не може обробляти землю. За словами Віталія, на деяких територіях через велику кількість мін та інших вибухонебезпечних предметів повернення до сільськогосподарських робіт може бути неможливим протягом тривалого часу. «Це дуже родючі землі, але щонайменше сто років там ніхто не зможе працювати чи щось садити, бо стільки мін та інших вибухонебезпечних предметів, що лише на розмінування цієї території знадобиться дуже багато часу. І це найбільше шкода», – підсумовує військовослужбовець.