Спрут: як одне слово стало символом невтомної праці та української винахідливості

Сицилійський спрут в українському ґрунті: порівняння держави та мафії

Історичне місто Трапані на Сицилії, хоч і приваблює своєю красою та багатою історією, часто залишається у затінку інших італійських перлин. Саме в цьому місті розгорталися події культового для багатьох серіалу «Спрут», який став для автора не просто фільмом юності, а й своєрідним дзеркалом, що відображає глибинні суспільні процеси. Парадоксально, але саме Трапані, з його величними палацами, державними установами та фінансовими інституціями, спонукав до роздумів про те, як тісно може переплітатися державний апарат з організованою злочинністю, стираючи межі між законом і злочином, правосуддям та корупцією.

Нова реальність: від корупції до мафіозної держави

За словами автора, українське суспільство, занадто зосереджене на боротьбі з корупцією, яка стала лейтмотивом усієї незалежності, не помітило, як на цьому благодатно розпушеному ґрунті проросла справжня мафія. На початковому етапі це мафія «гопників» – дрібних, недалекоглядних особистостей, що бачать державну службу виключно як інструмент особистого збагачення, а війну – як безпрецедентний шанс для максимального прибутку. Вони демонструють вражаючу самовпевненість у власній безкарності, відкрито говорять про злочини, не соромляться тікати за кордон, втрачаючи дорогоцінні докази.

Автор наголошує, що така ситуація стала можливою завдяки певній інфантильності українського виборця та відсутності реальних механізмів очищення влади під час війни. Якби Україна не залежала настільки критично від західної допомоги, ці люди, на думку автора, могли б залишатися безкарними, подібно до ситуації в сусідній Росії. Однак, якщо цих «нових героїв» не зупинити, на зміну їм прийдуть інші, більш обережні та розважливі, схожі на сицилійських мафіозі. Вони діятимуть тонше, не потраплятимуть на мікрофони детективів, уникатимуть зайвих підписів. Їхня мета – не лише усувати незручних журналістів та юристів, а й фінансувати власні медіа-ресурси, перетворюючи вибори на фарс, а владу – на інструмент безмежного збагачення.

На жаль, ознаки подібного вже спостерігаються. З кожним новим викриттям Україна все більше нагадує державу, захоплену мафією, в умовах показового мовчання вищого керівництва, яке, на думку автора, створило передумови для такого стану справ. Демонтаж мафіозної держави традиційними методами – виборами, люстрацією – під час війни неможливий, що, в свою чергу, стає додатковим стимулом для продовження агресії з боку Росії. Силові методи також не підходять країні, для якої демократія є важливим доказом потреби у подальшій міжнародній допомозі.

Ідея спільного човна не працює з мафіозі, адже їхні інтереси не збігаються з інтересами держави. На відміну від банального корупціонера, який може бути не зацікавлений у руйнуванні системи, що його годує, мафіозі впевнений, що його «бізнес» процвітатиме під будь-яким прапором. Для нього неіснують поняття моралі, честі, і навіть державні кордони. Він не задумується над тим, що його дії можуть призвести до загибелі держави, навіть якщо носить генеральську форму або працює в уряді. Корупціонеру потрібна посада і держава, мафіозі ж цікавить лише територія для грабунку. Тому непереможений спрут стає смертельним вироком для України.