“Поки я був на фронті, я для вас був героєм, а зараз в ТЦК — вже ніхто?”. Історія військового з Буковини (ВІДЕО)

47-річний військовий Сергій Статкевич пів року служить в одному з ТЦК Чернівецької області. Туди він перевівся через поранення, які отримав на фронті. Каже, через ставлення частини людей до працівників ТЦК тут йому важче, ніж на війні.

Про найважчі моменти на фронті та про адаптацію – у матеріалі Суспільне Чернівці.

Сергій 18 років жив в Італії та мав там власний бізнес. Втім за 2 місяці до початку повномасштабного вторгнення повернувся, бо вважає, що кожен має захищати свою державу.

Прийняв рішення піти у 80-ту десантно-штурмову бригаду. Першим напрямком була Миколаївщина, селище Мартинівське — саме там, де він колись проходив свою строкову службу. Після цього Сергій воював під Херсоном, Енергодаром, Ізюмом, Бахмутом, на Донецькому та Луганському напрямках. 

“Єдине, що відчував — це запах смерті”

Так Сергій розповідає про бій під Лисичанськом 5 липня 2022 року. Тоді він разом з бригадою відбили контрнаступ російських військових поблизу Лисичанська. За його словами, тоді 80-ій бригаді вдалося знищити приблизно 12 ворожих танків.

“Ні страху тоді не відчував, нічого. Страшний тоді бій був. Нас бомбили чим могли — і авіабомбами, і фосфором. Ми не могли підняти голови з окопів. Так ми протримались до ночі. Потім командир прийняв рішення відвести нас на кілометр назад, на іншу посадку. І на наступний день, 6 липня, росіяни пішли на нас у контрнаступ. Тоді завдяки нашій артилерії, ми відбили наступ”, — розповідає Сергій.

Продовжив воювати після поранення

Після цього бою Сергій потрапив у лікарню під Бахмутом з контузією. Вже у Чернівецькому госпіталі після військово-лікарської комісії його визнали непридатним до десантно-штурмових військ, але придатним до військової служби.

“Мене сильно тоді контузило і від ударної хвилі у мене відірвався тромб у руці. Я тоді взагалі чудом залишився живий, бо тромб не пішов до серця. Тоді я буквально через тиждень після госпіталю поїхав на нуль”, — каже Сергій.

Сергій написав рапорт і за власним бажанням продовжив службу у десантно-штурмових військах. Уже у грудні протягом півтора місяця він воював у Серебрянському лісі. Там Сергій опинився на найближчій до ворога позиції.

“У тому лісі ми ходили по тілах, їх ніхто не забирав. В інтернеті хтось каже, що це є ліс чудес, а хтось називає лісом смерті”, — згадує Сергій.

Служба у ТЦК

Сергій продовжив воювати після поранення, яке отримав під Лисичанськом, проте згодом у нього почалися проблеми зі здоров’ям. Він написав рапорт, щоб його перевели на службу до територіального центру комплектування, але підписали його тільки через сім місяців. Весь цей час Сергій воював на Запорізькому напрямку.

У жовтні 2023 року Сергій став служити у ТЦК. За пів року служби йому важко адаптуватися і він не може знайти себе у цивільному житті.

“У нас люди не цінують те, що є. Для людей немає війни. Коли я виходжу на оповіщення, вони часто проклинають, матюкають, посилають назад на війну. Поки я був там, на фронті, я був для вас героєм, а зараз, виходить, вже ніхто. Як це так?” — каже Сергій.

Кожен повинен захищати своє

У Сергія є двоє маленьких онуків. Каже, що вони, його підтримка, бо він знає, заради кого пішов воювати.

“Кожна людина має розуміти, що не потрібно захищати мою дитину чи іншу дитину. Кожна людина повинна розуміти, що вона має захищати тільки своє”.