Чернівецьке пиво: від Німеччини та Австрії до ваших келихів. Історія експорту.
Історичні витоки чернівецького пивоваріння
Перші кроки у розвитку пивоварства в Чернівцях сягають часів барона Гартенберга, який заснував першу броварню у приміщенні колишнього монетного двору в Садгорі. Однак, за інформацією з праці Раймунда Кайндля “Історія Чернівців”, до кінця XVIII століття місцеві пивоварні мали проблеми з якістю та ціновою політикою. Влада намагалася втручатися в процес, погрожуючи пивоварам втратою підприємств у разі ігнорування встановлених норм.
Поступово пивоварні почали з’являтися при гуральнях поміщицьких господарств у Чернівцях, на Жучці та Рогізні. Спочатку напій не користувався великим попитом, частково через використання дикого хмелю. У 1793 році було зварено 1160 бочок пива, а вже у 1801 році обсяг зріс до 1650 бочок. До середини XIX століття, а саме до 1851 року, кількість пивоварень сягнула 25.
Технологічний прогрес та розширення ринку
Винахід пресованих дріжджів та значні інвестиції в модернізацію обладнання сприяли появі справжнього пива. Проте, початкові обсяги виробництва були ще незначними: за рік кілька броварень виготовляли лише близько 25 тисяч віденських відер. Значна частина пива імпортувалася зі Львова, Освенцима та Тешена. Через високу вартість, цей напій був доступний не для всіх верств населення, тому для простого люду варили пиво з кукурудзяного борошна, зокрема, на броварні Йозефа Балабана.
З часом виробництво пива суттєво зросло. Якщо у 1851 році місцеві броварні виробили шість тисяч галонів пива з міцністю 10-14 градусів, то протягом 1908-1912 років обсяг досяг вже 148 тисяч галонів. У 1851 році на 25 пивоварних підприємствах працювало сімдесят робітників.
Заснування першого акціонерного пивзаводу
Знаковою подією стало відкриття першого акціонерного пивоварного заводу в Чернівцях у 1869 році. Підприємство, засноване групою місцевих бізнесменів, включаючи Генріха Вагнера, Маркуса Цукера, Ісаака Рубінштейна та архітектора Грегора, мало статутний фонд у 250 тисяч флоринів. Тут випускали пиво “Баварське”, яке успішно експортувалося до Румунії, Німеччини та Австрії.
Згодом чернівецький пивзавод став одним із найпотужніших виробників у Австро-Угорській імперії. Особливістю було те, що пиво зберігало свій смак навіть після тривалих перевезень, що на той час було визначним досягненням. Завод отримував щорічно до 1100 центнерів ячменю з Румунії та Бессарабії, а також близько 200 центнерів хмелю з Чехії. Виробництво високоякісного пива перевищувало 44 тисячі галонів на рік, використовуючи воду з артезіанських свердловин, відбірний хміль та ячмінний солод. Чернівецьке пиво завоювало популярність не лише на Буковині, але й у Румунії, Галичині та Семигороді.
1884 року було створено “Перше Буковинське акціонерне товариство пивоварів”, а у 1911 році відбулося об’єднання буковинських та львівських броварів у галицько-буковинський пивний картель, що призвело до монополізації виробництва та збуту пива у регіоні. З розвитком галузі зростала кількість шинків, гостинних дворів та пив’ярень. Так, у 1788 році в Чернівцях функціонувало 20 гостинних дворів та 15 пив’ярень. Міська влада контролювала ціни, встановлюючи вартість літра пива від 28 до 40 геллерів, а також запровадила пивний акциз, який разом із “котловими” грошима від виробництва горілки, становив значне джерело міських доходів. У 1907 році надходження від пивоварів сягнули 174,5 тисяч крон. Історик Кайндль згадує про пропозицію фон Енцерберга у 1783 році відкрити міську корчму для фінансування роботи чиновників магістрату, враховуючи прибутковість таких закладів.
