Київські кроманьйонці: як первісні мисливці полювали на мамонтів і носорогів

Макет Кирилівської стоянки первісних мисливців

Столиця України Київ – сучасне європейське місто з розвинутою інфраструктурою і активним рухом. Зараз складно уявити, що колись на місці біля київського Подолу бігали первісні люди і полювали на мамонтів. Але саме там, між вулицею Кирилівською і Богуславським узвозом, виявили палеолітичну стоянку первісних мисливців. Дослідив її у 1893-1900 роках відомий археолог Вікентій Хвойка. Про дослідження розповів Центр консервації предметів археології.

На це місце археологи натрапили випадково. У 1890-х роках це був мис над вул. Кирилівською, на південь від нього яром протікав струмок, а з півночі пролягала дорога до цегельні. У мисі видобували глину для неї. Під час обстеження зрізу схилу Хвойка виявив уламок бивня мамонта. Він отримав дозвіл у власників садиб, не території яких був мис, і почав розкопки підніжжя. Незабаром там виявили ще один бивень мамонта з частиною черепа та кілька кремінних знарядь. Це засвідчило одночасне перебування на цьому місці давніх людей та тварин, що у далекі часи населяли територію нинішньої України.

Бивень мамонта

До розкопок долучився археолог Володимир Антонович, геологи. Антрополог Федір Вовк консультував наукові роботи дистанційно з Франції. А фінансово дослідження підтримали київські меценати Терещенки.

Вікентій Хвойка досліджував Кирилівську палеолітичну стоянку на великій площі, просуваючись углиб мису і фіксуючи послідовність залягання археологічних та геологічних шарів. У 1899 році новий власник садиби, на території якої проводили археологічні дослідження, почав будівництво великого заводу з виробництва цегли. Нове підприємство потребувало чималої кількості глини і її почали досить активно видобувати з мису. Таким чином Хвойка отримав добру нагоду для більш вичерпного вивчення палеолітичної стоянки.

Культурний шар палеоліту залягає на великій глибині

Археологічні розкопки дозволили зробити висновок про те, що археологічна пам’ятка складалась з двох шарів, які утворились у різний час і залягали на глибині 14 м та 22 метри.

Нижній шар стоянки (приблизний вік 17-20 тис. років до н.е.) – це місце тривалого поселення первісних мисливців. Там виявили кістки близько 70 мамонтів, кам’яні знаряддя (різці та скребла) та залишки вогнищ. Вікентій Хвойка виявив також зразки первісного мистецтва – два бивні мамонта були прикрашені гравійованими лініями-насічками та стилізованими зображеннями птаха і тварин.

Малюнок на бивні мамонта

Верхній шар стоянки також утворився у часи пізнього палеоліту. Там знайшли 3000 різноманітних кремінних знарядь – скребла, різці, ретушовані пластини, відщепи. Вони були зібрані у 20 округлих скупченнях, у яких сучасні дослідники вбачають залишки наземних жител з кісток мамонта та шкіри тварин. Схожі виявили на місці Мізинської пізньопалеолітичної стоянки на Чернігівщині.

Палеолітичні знаряддя праці з кременю

Було багато обпалених у вогні кісток тварин – шерстистого носорога, диких коней, левів, вовків, гієн, мамонтів, ведмедів, залишки великих вогнищ. На думку Вікентія Хвойки, тут жили люди сучасного фізичного типу і головним їхнім заняттям було полювання на великих тварин.

Місце знахідки на сучасній карті

Нині на місці палеолітичної стоянки між вул. Кирилівською та Богуславським узвозом працює автотранспортне підприємство. Місце є об’єктом культурної спадщини національного значення.