Дописав пісню у день загибелі: історія полеглого музиканта з Буковини Грубляка

Життя, обірване війною, але не музика: історія Валентина Грубляка, військового з Буковини

За кілька годин до загибелі, 1 лютого 2026 року, військовий і музикант з Буковини Валентин Грубляк дописав свою останню пісню та надіслав її дружині. Ця пісня, “Колискова для міста”, присвячена Новодністровську, стала останнім штрихом у творчому житті чоловіка, сповненого музики та любові до України. Валентин, учасник музичних гуртів, який грав на різних інструментах, залишив по собі не лише тугу, а й невиконані мрії та неопубліковані твори, які його дружина Анна прагне втілити в життя.

“З дитинства йшла любов до музики”, — згадує Анна Грубляк. Її чоловік, який служив у першому прикордонному загоні Державної прикордонної служби, все життя мріяв писати музику, співати, залишити після себе щось “на роки, вічне”, як його улюблені виконавці, зокрема Елвіс Преслі. Валентин мав унікальний музичний талант, міг підібрати будь-яку мелодію. Ще з дитинства він вчився грати на барабанах, а згодом самостійно опанував фортепіано, трубу та акордеон. Однак його улюбленим інструментом, з яким він майже не розлучався, була гітара.

Батько Валентина, Леонід Грубляк, згадує, що син змалку виявляв неабиякий інтерес до музики. “Він постійно співав. Музика завжди була на першому плані”, — розповідає він. У 1999 році Валентин здобув призове місце на конкурсі Чернівецького телебачення. В архівних матеріалах “Суспільного Медіатека” збереглося його інтерв’ю, де він розповідає про свою участь у рок-гурті “Полюси” як ударник, а також про володіння гітарою, піаніно, ксилофоном, металофоном та акордеоном. Пізніше, перед мобілізацією, Валентин створив гурт “Rain dodge motel”, де був солістом. Він також виступав під псевдонімом “The Lucky”, що в перекладі означає “щасливчик”, адже вважав себе таким, бо займався улюбленою справою, мав поруч близьких людей і міг творити.

“Він був просто моя людина”: спільна творчість та військовий обов’язок

Анна Грубляк розповідає, що їхнє з чоловіком зв’язала любов до музики. “Коли зустрілися, то включали музику, і плейлисти були схожі. Він був просто моя людина: ми мали схожі цінності, однаково дивилися на речі і любили музику”, — ділиться вона. Вони працювали як справжня творча команда: Анна писала тексти, а Валентин створював музичний супровід. Їхні пісні часто виходили за межі простих історій про кохання, прагнучи до глибших смислів, як у пісні “Герої війни”, написаній Валентином після початку служби, присвяченій побратимам та всім героям війни.

Військовий шлях Валентина розпочався у жовтні 2022 року. Він усвідомлював свій обов’язок захищати Батьківщину. “Військовим став тому, що потрібно було, бо це обов’язок всіх зараз — захистити рідних і захистити Україну”, — говорить Анна. На Харківщині, де він служив три роки і майже чотири місяці, Валентин продовжував займатися творчістю, використовуючи клавіші та гітару, аби відволікатися від жахів війни.

Останній день Валентина, 1 лютого 2026 року, був сповнений творчості. Він допомагав дружині завершити пісню “Колискова для міста”, написану поетесою Інною Гончар. Валентин швидко записав музику, Анна заспівала, і чоловік надіслав їй готовий варіант опівдні. Приблизно о сьомій вечора він загинув. Анна дізналася про трагедію наступного дня, коли чоловік перестав відповідати на повідомлення. Процедура ідентифікації тривала два з половиною місяці, і Валентина Грубляка поховали 15 квітня в його рідному місті Сокиряни.

“Почала робити речі в пам’ять про нього”: продовження справи життя

Попри горе, Анна Грубляк вирішила продовжити справу чоловіка. Її головна мета – втілити його невиконані мрії та зберегти його творчу спадщину. Вона вже випустила його улюблену пісню “Open Your Eyes”, яка стала свого родом посланням для Анни, ніби Валентин говорить з нею. До дня народження чоловіка Анна випустила ще один його трек “Дим”. Вона прагне, щоб музику Валентина почуло якомога більше людей, планує організувати вечір пам’яті.

Одним із способів віддати шану чоловікові стала подорож до Карпат. Анна піднялася на вершину гори Шпиці з прапором, на якому зображено фото Валентина, виконуючи таким чином його мрію. Цей підйом, попри холод і сніг, був складним, але її мотивувала пісня “Open Your Eyes”.

Анна зберігає речі Валентина, знайдені серед його фронтових речей, зокрема його гаманець з фотографіями та дитячі малюнки доньки Лізи. “Він зберігав це”, — зворушено розповідає жінка. Вона зізнається, що справлятися з горем самотужки складно, але вона відчуває відповідальність перед донькою. Анна намагається спілкуватися з чоловіком думками, залишає йому повідомлення, носить його хрестик та зберігає футболку, що досі пахне ним.

“Це мій спосіб жити далі”, — говорить Анна про свою діяльність, спрямовану на збереження пам’яті про чоловіка. Вона публікує спільні фото та відео в соцмережах не для жалю, а для того, щоб зафіксувати спогади та “закрити біль, але не забути”.

Батько Валентина, Леонід Грубляк, пишається сином, який, за його словами, “був до кінця за свою Україну”. Родина переживає важку втрату, але пам’ять про сина, його пісня, залишається в їхніх серцях. Валентину Грубляку посмертно вручили нагороду від Православної Церкви України за жертовність. Анна Грубляк додає: “Він дійсно любив Україну і пожертвував своїм найціннішим заради нас всіх”.