Історичні уроки для Федорова: Переосмислення минулого для майбутнього.

Від виборів до консенсусу: еволюція суспільного запиту

Українське суспільство у 2014 році чітко сформулювало запит на кардинальні зміни, відмовляючись від моделі “месії” чи “вождя” та вимагаючи втілення ідеї “нового життя”. Ця суспільна воля яскраво проявилася у результатах виборів, де навіть такі знакові фігури, як Юлія Тимошенко, яка отримала свободу внаслідок революційних подій, не змогли завоювати довіру виборців.

Подальший розвиток подій у 2019 році став наступним етапом цієї трансформації. Незважаючи на те, що очікування “нового життя” не були повною мірою реалізовані, громадяни знову продемонстрували свою рішучість, здійснивши повну зміну політичного класу. Це було сприйнято як “вирок” попередній системі, свідчення прагнення до оновлення.

Вибори як інструмент, а не панацея

Однак, сім років перебування при владі нової політичної сили виявили фундаментальну проблему: вибори, хоч і можуть змінити обличчя керівництва, не вирішують глибинних системних хвороб. Цей висновок підкреслює неможливість усунення застарілої та неефективної системи виключно через виборчі механізми. Коли громадяни не мають впливу на формування програми дій, не беруть участь у виборі тих, кому довіряють мандат на її реалізацію, не фінансують та не контролюють обраних представників, то їхня участь у виборах стає формальною. У таких умовах, навіть нові обличчя неминуче стають віддзеркаленням інтересів старих спонсорів виборчих кампаній.

Констатація того, що вибори без реального вибору нікому не потрібні, спонукає до переосмислення. З часом суспільство, ймовірно, усвідомить необхідність об’єднання не навколо конкретних постатей, а навколо спільного прагнення до системних змін, шляхи яких будуть узгоджені між собою. Демократія, в цьому контексті, розглядається не стільки як процес голосування, скільки як механізм узгодження спільного бачення майбутнього. Для запуску такого процесу та реалізації обраного сценарію розвитку, сам по собі акт виборів не є першочерговою умовою. Він стає доцільним лише тоді, коли суспільство досягло консенсусу щодо майбутнього та висловило готовність докладати зусиль для його втілення. Інакше, вибори призведуть лише до появи нових облич у рамках старої системи, що не відповідає реальним потребам суспільства. Тому, якщо хтось, наприклад, Михайло Федоров, прагне системних змін, необхідно відмовитися від ролі “месії” та зосередитися на тривалій і виснажливій роботі з узгодження плану дій із громадянами, а не намагатися задовольнити їхніх очікувань передчасними заявами.